Мета і завдання гуманістичного виховання

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть.

В Україні загальна мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об’єднані в напрями. Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає:

засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);
розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення, раціональної організації навчальної праці;
розвиток критичного мислення, здатності усвідомлю вати та відстоювати особисту позицію;
вироблення вміння самостійно здобувати знання;
готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності;
формування особистісного світогляду — узагальненого розуміння всього світу в цілому на ґрунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів.

Патріотичне виховання:

виховання любові до рідної землі, родини, свого народу, Батьківщини;
формування національної свідомості;
культивування кращих рис української ментальності: працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою та ін.;
виховання бережливого ставлення до національного багатства країни: мови, культури, традицій;
формування готовності до творчої праці на благо людей, подвигу в ім’я процвітання держави;
формування відповідальності за долю Батьківщини;
виховання громадянського обов’язку перед країною, суспільством;
формування політичної культури;
вироблення етики міжнаціональних стосунків.

Правове виховання:

прищеплення поваги до прав та свобод людини і громадянина;
виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну);
засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права;
формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
виховання поваги до прав і свобод інших людей;
формування активної протидії випадкам порушення законів.

Моральне виховання:

формування в учнів основ загальнолюдської і народної моралі: совісності, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності та інших доброчинностей;
виховання поваги до батьків, духовної єдності поколінь;
виховання почуття власної гідності: честі, свободи, рівності, працелюбності, самодисципліни;
готовність будувати своє життя за принципами гуманізму;
подвижництво у подоланні страху, насильства, жорстокості, помсти;
виховання культури поведінки.

Художньо-естетичне виховання:

оволодіння основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри;
формування системи знань про світову культуру і мистецтво;
розвиток естетичних потреб і почуттів;
розвиток художніх здібностей і творчої діяльності;
готовність будувати власне життя за законами краси.

Трудове виховання:

вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства;
формування трудових навичок та умінь;
формування уміння самостійно й ефективно працювати;
розвиток потреби в творчій праці;
виховання діловитості, підприємливості;
виховання почуття господаря й господарської відповідальності;
формування готовності до праці в умовах ринкової економіки.

Екологічне виховання:

формування розуміння необхідної гармонії людини з природою;
оволодіння знаннями про природу свого краю;
виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на землі;
формування готовності до активної екологічної діяльності;
формування основ глобального екологічного мислення.

Фізичне виховання:

озброєння школярів знаннями про роль фізичної культури в житті людини;
забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді;
фізичне, духовне і психічне загартування;
виховання відповідального ставлення до зміцнення власного здоров’я;
формування навичок дотримування санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування;
розвиток потреби у здоровому способі життя.

Статеве виховання:

психосексуальна підготовка;
формування готовності вкласти шлюб і виконувати сімейні обов’язки;
формування культури сімейних і статевих відносин.

Мета і завдання виховання, визначені суспільством, мають об’єктивний характер, оскільки випливають із об’єктивної необхідності. Без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова: неминуче виникнуть розмиті ідеали, фальшиві зразки життя, еталони поведінки.

У розвинутих країнах світу цілеспрямоване виховання є головним напрямом діяльності школи, а моральне, духовне, становлення особистості – його найважливішими завданнями.

Так, у США документ «Америка-2000: Стратегія розвитку освіти» (1991) передбачає використати школу як «центр, здатний перебудувати розвиток цивілізованого суспільства». Програму морального виховання пропонує базувати на біблейських цінностях і принципах. На перший план висуваються чесність, цілісність, прямота, старанність, особиста відповідальність. Описано 60 головних рис характеру, які слід формувати у дітей (відвага, сталість, рішучість, настирливість, співчуття, терпимість та інші).

У доповіді національної комісії з освіти Великобританії (1993) сказано, що «Освіта – це не тільки перевага знань, але й наділення моральною, духовною силою». Школа повинна передавати підростаючому поколінню такі цінності, як громадянськість, правдивість, повагу до інших, почуття обов’язку перед суспільством, турботу про людей, а також культурну спадщину (музику, театр, живопис) тощо.

В інструкціях Міністерства освіти Франції (1985) підкреслюється, що «У процесі навчання необхідно виховувати особистість цивілізованого і демократичного суспільства, спрямовану до істини, з вірою в людський розум, з почуттям відповідальності, власної гідності, поваги до інших людей, солідарності, неприйняття расизму, розуміння універсальності різних культур, любові до Франції, невід’ємної від любові до Свободи, Рівності, Братерства».

У Японії закон про освіту (1947) проголошує, що на школу покладена місія формування нації, яка служить ідеалам миру і людяності. Документ визначає цілі «повноцінного розвитку особистості», виховання «будівників миролюбної держави і суспільства», людей, які «люблять істину і справедливість, особисту свободу, працю, відповідальних і незалежних». У 1966 році програма шкільного виховання була конкретизована. Було видано «Опис ідеального японця», в якому визначалися 4 групи якостей:

якості персональні: бути вільним, розвивати індивідуальність, бути самостійним, керувати своїми бажаннями, володіти почуттями пієтету (лат. pictas – благочестя);
якості сім’янина: вміти перетворити свій дім у місце любові, відпочинку і виховання;
якості суспільні: бути відданим роботі, сприяти добробуту суспільства, бути творчою людиною, поважати соціальні цінності;
громадянські якості: бути патріотом, поважати державну символіку, володіти найкращими національними якостями.

У Росії на основі Закону «Про освіту» виховання розглядається як діяльність, спрямована на формування і вільний розвиток особистості дитини, надання їй підтримки у життєвому самовизначенні, виховання якостей громадянина-патріота, професіонала-працівника, сім’янина-батька.

Соціальний (зовнішній) план розвитку особистості відображає її соціумність. Соціумність характеризується такими параметрами, як широта і висота підняття особистості до соціальних цінностей, ступінь орієнтації в них і рівень набутих на їх основі особистісних якостей.

Внутрішній план розвитку особистості передусім психофізичний, відображає її самість. Самість характеризує глибину індивідуальності особистості, її потреби, інтереси, цінності.

Справжнє виховання тому і поєднує в собі науку і мистецтво, що об’єктивні закономірності соціального розвитку у жорстких рамках культури повинні залишити місце для індивідуальної своєрідності, свободи особистісного «я», становлення суб’єктності.

Гармонія самості (життя у собі) і соціумності (життя у суспільстві) характеризує особистість з позиції цілісності. Досягнення цієї гармонії є стратегічним напрямом гуманістичного виховання. Специфіка мети гуманістичного виховання полягає у створенні умов для саморозвитку і самореалізації особистості у гармонії із собою і суспільством.

Така мета виховання реалізує гуманістичні позиції суспільства щодо особистості і свого майбутнього. Вона розкриває перед особистістю спектр різних життєвих виборів, можливостей самостійно будувати життя, поведінку, діяльність, вчинки згідно з власними уявленнями про щастя. Водночас створює можливість зрозуміти своє право і відповідальність за розкриття власних здібностей, творчого потенціалу, за власну долю; краще осмислити співвідношення між внутрішньою свободою вибору самореалізації і саморозвитку та цілеспрямованим впливом суспільства.

Подраздел: Шпаргалки по педагогике

Подраздел: Шпаргалки по педагогике (украинский язык)

Мета і завдання гуманістичного виховання

Похожие материалы в разделе Шпаргалки по …:

Добавить комментарий Отменить ответ